Про гроші

Молочна галузь України працює в умовах ринку. В країні немає державних ферм та переробних підприємств. Ціну на продукцію учасників виробництва — на сире молоко та молочну продукцію — формує як внутрішній ринок, так і світовий, оскільки Україна бере участь у міжнародній торгівлі молочними товарами.

Свіжим прикладом впливу світового ринку молочних продуктів на український є зміна ціни сирого молока в країнах ЄС. Влітку 2022 року вона перевищила ціну сирого молока в Україні і це зробило вигідним експорт українських молочних товарів. Скориставшися ціновою перевагою по сировині, а також відміною мит і квот для українських товарів при експорті до ЄС (введено 4 червня 2022 року на рік), переробники збільшили експорт вершкового масла до такого рівня, що стали головним постачальником цього продукту до ЄС за обсягом. При цьому переробні підприємства збільшували закупівлю сировини, бажаючи виробити і продати побільше товару. Підвищений попит, на додаток до сезонного фактору зменшення виробництва молока, викликав підвищення закупівельної ціни. Підвищення закупівельної ціни відбилося і на ціні масла і на внутрішнього ринку.

Дискусії виробників молока (які продають, і завжди вважають, що задешево) з молокопереробними підприємствами (які купують, і завжди вважають, що задорого) тривають постійно. Причому, як правило, майже ніхто з пересічних громадян не розрізняє молоко, що закуповується заводами у індустріальних виробників (ферм) і особистих селянських господарств населення (в медіа відомих як "бабусі"). І найчастіше згадується ціна, яку отримує "бабуся", зараз (2022) це 6-7 грн/кг. А ціна, яку платить за її молоко завод, зовсім інша - адже на завод це молоко привозить посередник - той, хто збирає молоко по дворах і формує оптову поставку. Тому заводу це молоко обходиться вже дорожче. Плюс "вхідні витрати" на приведення цього молока до стану, який дозволяє використати його для виробництва.

Що стосується основних постачальників українських молокозаводів — індустріальних ферм, то для заводу це більш привабливий партнер, тому що він постачає в переробку сире молоко високої якості, великими партіями і яке не потребує додаткової обробки перед запуском в технологічний процес. Крім того, з якісного молока можна зробити будь-який молочний продукт, а у випадку з "бабусиним", яке перемішувалося в молоковозі збирача з всяким іншим і доставлялося до заводу довше, лише обмежений перелік продукції. Якісне молоко у індустріальних ферм завод закуповує по 10-12 грн/кг.

Тема грошей на закупівлею сировини не обмежується. Молокозавод несе витрати на переробку продукції, пакування, транспортування. Між заводом і полицею магазину є ритейлер. Адже споживач не ходить за маслом і сметаною на завод, він хоче зручностей — купувати молочні товари близько до дому, в магазині. За цю зручність він доплачує торговельним мережам, які забезпечують доставку і продаж. Крім того, у ціну, яку бачить споживач, входить і 20% ПДВ.

Після того як споживач бачить ціну молока в пляшці в магазині і згадує про 6-7 грн/кг, які отримала "бабуся", виникають запитання: а за що ж і куди йде решта?

Це що стосується ринку промислово вироблених молокопродуктів, на які йде приблизно 30% виробленого в країні молока. Решта 70% йде на інший ринок, "сірий", де молоко від корови до споживача проходить інший шлях: сарай з коровою — кухня, де виготовляються домашні сир, сметана та масло, транспорт до найближчого міста, де можна продати це все на базарі. І тут ціна формується зовсім інакше.

Одним словом, молоко, це бізнес. Це вигідний бізнес, хоча й важкий та ризикований. І українські молочники продовжують ним займатися, незважаючи на складні часи і навіть війну. Успіхи є: в Україні з'явилося досить багато успішних господарств, де молочне виробництво ведеться на рівні світових зразків і приносить непоганий прибуток. Державою робляться спроби "цивілізувати" виробництво молока в господарствах населення шляхом створення так званих сімейних ферм, які зможуть виробляти якісне молоко із застосуванням доступних технологій і дадуть можливість заробітку селянам.